Ольга Мірошник,

 директор Фонду Місцевої Демократії

Все частіше в наше життя входить словосполучення „місцеве самоврядування”. Особливо коли немає гарячої води або холодно в квартирах. Але чи часто ми замислюємося над тим, що ж це таке –місцеве самоврядування? Яке відношення має кожен із нас до його організації та здійснення?

На жаль отримати більш - менш вичерпну відповіді на це питання досить важко. Підручники про місцеве самоврядування ще  рідкість, а вичерпну відповідь не завжди можна почути навіть від тих, хто безпосередньо бере участь у виконанні функцій місцевого самоврядування . У свідомості багатьох людей місцеве самоврядування асоціюється  з місцевими державними адміністраціями або з самими органами місцевого самоврядування.

Територія будь-якої держави для ефективного управління поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які управляються або місцевими органами управління – державними адміністраціями, що призначаються центральною владою, або органами місцевого самоврядування – представницькими органами, що обираються населенням, та їх виконавчими органами.

В Європейській хартії місцевого самоврядування, яка прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 року і до якої приєдналася і Україна, містяться стандарти щодо організації управління на місцях на засадах місцевого самоврядування: „Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих властей, у межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення”

В Україні це поняття визначено в Основному  Законі – Конституції України, статті 140 так: ”Місцеве самоврядування є правом громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів держави”

Тобто, в нашій країні суб’єктом місцевого самоврядування визначені територіальні громади.  Усі громадяни України є членами своїх територіальних громад, оскільки всі живуть у якомусь населеному пункті – селі, селищі, місті. З факту приналежності до певної громади витікає, що всі громадяни України беруть участь в управлінні місцевими справами. Абсолютна більшість робить це тільки епізодично (підчас місцевих виборів), коли голосує за депутатів своєї місцевої ради і свого місцевого голову. Інші, які в абсолютній меншості, намагаються брати участь в управлінні справами своєї громади через депутатство у раді, через громадську  чи політичну діяльність і взаємодію з місцевою владою. В Україні існує більше 12 тисяч населених пунктів (сіл, селищ, міст)  і територіальних громад, що зв’язані із цими населеними пунктами, які згідно з Конституцією України здійснюють самоврядування на своїх територіях. Ці громади урядують місцевими справами через органи місцевого самоврядування (місцевий голова та місцева рада), яких вони періодично обирають, та через виконавчі органи місцевого самоврядування, що створюються радою й головою.

Самоврядування територіальних громад відповідає глибокій історичній традиції українського народу. Територіальні громади були осередками громадського самоврядування в Київській Русі. На праві громад було засновано Магдебурзьке право в містах середньовічної України(1VХ століття). Громади входили в систему місцевого самоврядування, передбачену конституцією УНР від29 квітня 1918 року.

Однак, незважаючи на демократичні традиції українців, після десятиліть тоталітарного режиму населення України втратило менталітет свідомого суб’єкта місцевого самоврядування – платника податків.

На відміну від, скажімо, американців, які самі перераховують податок на нерухоме майно безпосередньо на рахунок муніципалітету, більшість українців уяви не мають, куди йдуть податки із зароблених ними грошей. Та і комунальне майно, передане з державної до комунальної власності, сприймають як свою власність, якою можна розпоряджатися, скоріше урядовці органів місцевого самоврядування, ніж члени територіальних громад.

Місцеве ж самоврядування громад з часів Магдебурзького права існувало виключно як самоорганізація власників, що платять податки і контролюють використання утвореного з цих податків місцевого бюджету.

На жаль сьогодні в Україні мешканці села чи міста ще не усвідомлюють себе територіальною громадою, яка створює за рахунок сплачених нею податків місцевий бюджет, призначений для задоволення спільних потреб її членів. Більшість членів громади не вважають себе  власником корпоративної власності – комунального майна, тому байдуже ставляться до розбитих дверей власного під`їзду, ліфту чи занедбаних зон відпочинку. Ніхто при цьому не замислюється, що на ремонт пошкодженого майна треба затратити ними ж зароблені кошти.

Отже,

 Місцеве самоврядування -   це багатовіковий досвід людства в організації структури  влади та побудови взаємовідносин влади з людиною.

Цей досвід свідчить, що влада тільки тоді буде задовольняти потреби кожної людини, громади, діяти в їх інтересах, коли  сама громада безпосередньо буде брати участь в прийнятті  рішень разом з владою та безпосередньо  формувати цю владу.